ВЬЁТСЯ КОРШУН В НЕБЕ,
ЖЕРТВУ ПОДЖИДАЕТ,
А НА ПОЛЕ БОЖЬЕМ,
КОСАРИ СТЯЖАЮТ.
ТАМ СПЕШАТ ВЯЗАЛЬЩИКИ,
СНОПЫ ПОДНИМАЮТ,
А ЗА НИМИ РУФИ,
КОЛОС ПОДБИРАЮТ.
НЕОБЪЯТНО ПОЛЕ,
КОЛОС НАЛИТОЙ
МНОГО ЕЩЁ НУЖНО,
НА ПОЛЕ ЖНЕЦОВ.
ИЩЕТ ВНОВЬ ХОЗЯИН
КОСАРЕЙ НА ПОЛЕ.
И СНОПОВ ВЯЗАЛЬЩИЦ
ИЩЕТ СРЕДЬ НАРОДА.
ПРИГЛАШАЕТ ВСЕХ ОН
НА ЗЕМНУЮ ЖАТВУ,
ЧТОБ ЗЕРНО ЗЛАТОЕ
В ЗЕМЛЮ НЕ ВТОПТАЛИ.
ВЪЁТСЯ ЧЁРНЫЙ КОРШУН
В СИНЕВЕ НЕБЕС,
И ТЯЖЁЛЫЙ КОЛОС
НАГИБАЕТ СТЕБЕЛЬ.
ЕСЛИ НЕ СПОСОБЕН
ЖАТВУ ТЫ КОСИТЬ,
ПРИХОДИ ВЯЗАЛЬЩИКОМ
ПОСТАВЛЯЙ СНОПЫ.
ЕСЛИ НЕ ПО СИЛАМ
СНОП ТЕБЕ ВЯЗАТЬ,
ПРИХОДИ КАК РУФИ
КОЛОС ПОДБИРАТЬ.
ВЬЁТСЯ КОРШУН В НЕБЕ
ЖЕРТВУ ПОДЖИДАЕТ
И НАД НИВОЙ БОЖЬЕЙ
КОГТИ РАСПУСКАЕТ.
ПРИХОДИТЕ РУФИ,
КОСАРИ С РАЗМАХОМ
КАК НУЖНЫ ЗДЕСЬ РУКИ,
ЧТОБ СНОПЫ ВЯЗАЛИ.
И КОГДА НАСТУПИТ
ВРЕМЯ ДЛЯ ОПЛАТЫ
ПОДАРИТ ХОЗЯИН
ВСЕМ ЗЛАТОЙ ДИНАРИЙ.
Галина,
UK
Отец, во имя Иисуса я смиренно прихожу с прошением к Твоему престолу. Я хорошо знаю, что я совершенно беспомощна в стороне от Тебя. Я понимаю, что все слова этих произведений бесполезны до тех пор, пока Ты не совершишь Свою работу над ними. Поэтому благоговейно прошу Тебя послать впереди моих произведений Святого Духа, чтобы Он мощно работал в разуме и сердце читателей. Позволь благословенному Святому Духу делать Своё дело, несмотря на мое несовершенство. Позволь Ему дать читателям способность понимать их, позволь Ему взрастить в их сердце жажду постоянно углубляющегося познания Тебя и того сокровища, которое сокрыто во Христе Иисусе.
Да пребудет вовеки Твоя сила, слава и честь! Аминь.
Желающие читать мои новые публикации, могут найти их на следующих сайтах:
http://www.liveinternet.ru/users/galinychka1/profile
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
